Минулого тижня в Києві відбувся Національний форум життєстійкості
Уже 286 центрів життєстійкості по всій країні допомагають людям – тисячі психологів, соціальних працівників, арттерапевтів щодня ефективно й безоплатно підтримують переселенців, ветеранів і їхні родини, дітей, старших людей. Це ініціатива Міністерства соціальної політики України, що реалізується в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?».
Часто буваю в цих центрах. Бачила, як вони працюють у Рівному, Житомирі, Ужгороді, Харкові, Красилові, Петриківці. Немає двох однакових. І в цьому їхня сила. Вони всі різні, бо органічно виростають зі своїх громад, із їхніх потреб.
Але є те, що об’єднує всі центри. Це особливі люди, які там працюють, – справжні «професіонали життєстійкості». Фахівці, які постійно навчаються, і не просто надають послугу, а іноді навіть допомагають людини зробити перший у її житті крок до підтримки.
Пам’ятаю приклад Петриківки, де в перші місяці роботи працівники центрів самі йшли до людей – у громаду, у колективи. І лише з часом люди почали приходити до них, бо довірилися, подолали упередження щодо психологічної підтримки, вибрали допомогу й дістали її.
Ми часто говоримо про стійкість як про рису суспільства. Але насправді вона формується через конкретний досвід конкретних людей. Через готовність не ігнорувати свій або чужий стан, а працювати з ним.
На жаль, стійкість – не та якість, що проявляється в спокої та злагоді. Вона завжди наслідок важкого випробування. І ми вчимося їй зараз разом, коли підтримуємо одне одного, не полишаємо наодинці з проблемами й випробуваннями. Стійкість – це бути і працювати разом, утверджуючи життя попри все.
Дякую всім, хто це робить.
Уже 286 центрів життєстійкості по всій країні допомагають людям – тисячі психологів, соціальних працівників, арттерапевтів щодня ефективно й безоплатно підтримують переселенців, ветеранів і їхні родини, дітей, старших людей. Це ініціатива Міністерства соціальної політики України, що реалізується в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» (https://www.instagram.com/howareu_program/).
Часто буваю в цих центрах. Бачила, як вони працюють у Рівному, Житомирі, Ужгороді, Харкові, Красилові, Петриківці. Немає двох однакових. І в цьому їхня сила. Вони всі різні, бо органічно виростають зі своїх громад, із їхніх потреб.
Але є те, що об’єднує всі центри. Це особливі люди, які там працюють, – справжні «професіонали життєстійкості». Фахівці, які постійно навчаються, і не просто надають послугу, а іноді навіть допомагають людини зробити перший у її житті крок до підтримки.
Пам’ятаю приклад Петриківки, де в перші місяці роботи працівники центрів самі йшли до людей – у громаду, у колективи. І лише з часом люди почали приходити до них, бо довірилися, подолали упередження щодо психологічної підтримки, вибрали допомогу й дістали її.
Ми часто говоримо про стійкість як про рису суспільства. Але насправді вона формується через конкретний досвід конкретних людей. Через готовність не ігнорувати свій або чужий стан, а працювати з ним.
На жаль, стійкість – не та якість, що проявляється в спокої та злагоді. Вона завжди наслідок важкого випробування. І ми вчимося їй зараз разом, коли підтримуємо одне одного, не полишаємо наодинці з проблемами й випробуваннями. Стійкість – це бути і працювати разом, утверджуючи життя попри все.
Дякую всім, хто це робить.
