Бою під Крутами – 100 років
29 січня в Україні відзначають День пам’яті героїв Крут – саме у цей день 1918-го року поблизу залізничної станції Крути відбувся бій, що став одним із символів боротьби українського народу за свою свободу та незалежність.
17 грудня 1917-го року уряд радянської Росії надіслав ультиматум Українській Центральній Раді. Більшовики вимагали легалізувати в Україні свої військові загони та припинити їх роззброєння. Не дочекавшись відповіді, більшовицький уряд Леніна-Троцького оголосив війну УНР. 22 січня 1918-го року, з проголошенням Четвертим універсалом незалежності УНР, Україна опинилася у фактичному стані війни з Росією.
Молода українська держава перебувала у надзвичайно складному становищі. До січня 1918-го року кількість військ вірних УНР зменшилася до критичного рівня – 15 тисяч вояків по всій країні. За таких умов єдиною надією і опорою Центральної Ради залишилась патріотично налаштована студентська молодь Києва, яку і було залучено на захист столиці України.
Їх було триста – студенти Українського народного університету, Університету Святого Володимира та учні старших класів Української Кирило-Мефодіївської гімназії, які пліч-о-пліч з козаками «Вільного козацтва» виступили проте добре озброєного чотиритисячного загону більшовицької армії під командуванням генерала Муравйова. Пройшовши лише семиденну військову підготовку, юні українські патріоти без сумнівів і вагань вирушили до станції Крути, щоб зупинити комуністичну навалу, що стрімко насувалася на Київ. Ціною свого життя вони виконали бойовий наказ – на кілька днів зупинили ворога та віддалили захоплення Києва більшовиками. Згодом ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Брест-Литовський мирний договір, що врятував молоду українську державність.
30 студентів з розвідувального загону, які потрапили до муравйовців в полон, були піддані жорстоким катуванням і згодом страчені. Більшовицькі кати заборонили місцевим селянам ховати тіла юнаків, залишивши їх на засніженому полі. Лише після звільнення столиці військами Української Народної Республіки загиблих героїв урочисто поховали на Аскольдовому цвинтарі у Києві. «Стримайте ж ваші сльози, які котяться: ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і Вітчизна збереже про них вдячну пам’ять на віки вічні», – сказав під час їх поховання Президент УНР Михайло Грушевський.
Ця героїчна й водночас трагічна подія ознаменувала початок нової епохи національного пробудження, усвідомлення права українців жити на власній землі та святого обов’язку – боронити її. «Понад все вони любили свій коханий край», – писав у своєму вірші «Пам’яті тридцяти» поет Павло Тичина. Символічно, що ця жертовна любов до Батьківщини зародилася в серцях молодих людей, найкращих представників українського студентства. Україна пишається Героями Крут.
"Саме ці триста куртян дали цю тяглість, цей пунктир, який передався холодноярівцям, повстанцям, майданівцям та сучасним кіборгам-героям АТО. Саме вони заклали цю відвагу, яку, очевидно, унаслідували від козаків і князів часів Київської Русі.Ми маємо не допустити внутрішніх чвар в Україні. Це потяг, який сьогодні їхав, мав назву "Потяг єднання". Єдність - це те, що найбільше потрібно зараз для України!" - заявив міністр культури Євген Нищук, виступаючи на станції Крути на памятних заходах, що відбулися 28 січня.
